Танок На Майданi Конго - Восени.
І
Восени так солодко чіплятись за минуле
Раз прийшли у груди ті, кого нема вже.
З ними те, чого не буде:
сіли, побалакали, поплакали.
Тоді між хмарами у небі ще були сині плями.
Так буває восени.
Іноді так солодко бити по собі минулим.
Так, щоб без тями (мамо-мамо-мамо).
Знаєш, хтось у голові моїй ріже дірку.
Звідти пустить кіноплівку -
чорно-білим по живому: на, пригадуй,
як буває восени
В тумані вчора бачив вранці сірі башти
Знаєш, з них очима вікна.
Іноді зненацька страшно
Ніби шось важливе дуже вчора я програв в азарті
Їду ось тепер в плацкарті туди, де буду довго…
Тепер я знаю, як буває восени.
Я питав. Може чув хто, може, ні.
ІІ
Восени скрізь жовте. Сині плями позникали.
Я питав - куди? Коли?
Чі є на цьому дні корали?
Шось відповіло: нє-а. Шось посміхнулось криво
Я відчув, що все даремно, що все мимо.
Пішла злива.
Как-как-кап-кап. Як сльози із очей Марусі
мокрі люди в однині. Може, плачуть. Може, ні.
Немов бабусі шорхають додому, як в ніч
зникають з неба плями сині.
Знаєш, так буває...
Зробивши сальто, листя вниз стрибало, як
у цирку люди.
Йшли дощі, як під копірку.
Та, як зірки вранці рано, все, жовтіючи, зникало.
Тим часом десь у небі
мої хмари плями сірі знов плясали в однині
Тепер я знаю, як буває восени
Я питав. Може чув хто, може, ні.
ІІІ
Далі все мовчало довго. Трохи змерз я.
Був ранок сивий,
Та новим асфальтом білим (що ж робити?)
пішов додому.
Я та сніг не розуміли.
Сталось що? Навіщо? Чому?
Що я питав так довго вчора… у мікрофона...
|
Танец На Площади Конго - Осенью.
I
Осенью так сладко цепляться за прошлое
Раз пришли в грудь те, кого уже нет.
С ними то, чего не будет:
сели, поговорили, поплакали.
Тогда между тучами в небе еще были синие пятна.
Так бывает осенью.
Иногда так сладко бить по себе прошлым.
Так, чтобы не понимая (мама-мама-мама).
Знаешь, кто-то в голове моей режет дырку.
Оттуда пустит кинопленку -
черно-белым по живому: на, вспоминай,
как бывает осенью
В тумане вчера утром видел серые башни
Знаешь, из них глазами окна.
Иногда врасплох страшно
Будто шось важно очень вчера я проиграл в азарте
Еду вот теперь в плацкарте туда, где буду долго.
Теперь я знаю, как бывает осенью.
Я спрашивал. Может слышал кто, может, нет.
ІІ
Осенью везде желтое. Синие пятна исчезли.
Я спрашивал - куда? Когда?
Есть ли на этом дне кораллы?
Что-то ответило: не-а. Что-то улыбнулось криво
Я почувствовал, что все зря, что все мимо.
Пошел ливень.
Как-как-кап-кап. Как слезы из глаз Маруси
мокрые одинокие люди. Может, плачут. Может, нет.
Словно бабушки шаркают домой, как ночью
исчезают из неба пятна сини.
Знаешь, так бывает...
Сделав сальто, листья вниз прыгали, как
в цирке люди.
Шли дожди, как под копирку.
Но, как звезды рано утром, все, желтея, исчезало.
Между тем где-то в небе
мои тучи пятна серы снова плясали в одиночестве
Теперь я знаю, как бывает осенью
Я спрашивал. Может слышал кто, может, нет.
ІІІ
Дальше все молчало долго. Я немного замерз.
Было седое утро,
Но новым асфальтом белым (что же делать?)
пошел домой.
Я и снег не понимали.
Произошло что? Зачем? Почему?
Что я спрашивал так долго вчера. у микрофона...
|
Танец На Площади Конго - En automne.
I
En automne le passe semble doux et proche au sein
On arrive ceux qui sont jamais et ceux qui
Seront jamais ma peine. On s’est assis, bavardait, pleurait
Le ciel cachait un peu de taches bleues entre les nuages. Ca arrive en automne.
Quelquefois on se casse du passe et l’on est follement egare,
Doucement, follement egare. Mama! J’en ai marre.
Tu sais, quelqu’un coupe un trou dans ma tete pour la pellicule parfaite –
Noire et blanche en place du vive. Rappele-toi, comme ca arrive en automne.
Hier matin, j’ai vu les tours brumeuses et grises, ses fenetres
Suivent comme des yeux de gosse. L’horreur soudaine me saisit.
Tu sais, comme la frenesie folle, je perds tout. Je suis en train
D’aller au metro, de ne voir rien de ce trou ou j’serai longtemps.
Maintenant, je sais comme ca arrive en automne.
Je demands. Qui l’entend jamais repond.
II
L’automne fait tout jaune. Les taches bleues etaient ignorees.
J’ai demande – ou? Et quand? Y a du corail dans ce fond d’or?
Quelqu’un repondait NEA: sourire courbe, gate
J’ai vu tout est en vain. Rate! L’inverse n’etait pas mate.
Kap-kap-kap! Comme des larmes des yeux de Marussia
Les gens tremps sont tous seuls. Soit ils pleurent, soit ils rigolent
Comme les veillards trainent les pieds les taches
Bleues laissent le ciel en nuit. Tu sais, comme ca arrive.
Au saut perilleux les feuilles bondaient comme au cirque
Des pluies, des clones de goutes d’eau, tombaient vite. On pouvait dire que
Les etoiles jaunissantes se sont eteintes, en m’attendant
Mes taches bleues dansaient cancan, la danse de nuages malins.
Maintenant, je sais comme ca arrive en automne.
Je demands. Qui l’entend jamais repond.
III
Encore le silence durait. J’ai froid un peu. Le matin grisait
Sur l’asphalte blanc et pure (Merde, quoi faire?) j’allais chez moi.
Neige et moi, nous savions pas: quest-ce qui se passe? Pourquoi?
Tous ses mots qui jamais sonnaient… au microphone...
|
![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
